Четвер, 29.06.2017, 10:04
Вітаю Вас Гість | RSS

Костопільська ЦСПШБ

Меню сайту
Календар
«  Червень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
Наше опитування
Як часто ви відвідуєте нашу бібліотеку?
Всього відповідей: 111
Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

ПШБ с. Гута

 вул. Шкільна, 6     вул. Центральна, 7 

 Книжковий фонд-13826   Користувачів-527

 Бібліотекар: Лазарчук Наталія Павлівна

 ІСТОРІЯ БІБЛІОТЕКИ

1975 рік .Гутянська бібліотека-філіал Костопільської ЦБС.Очолює її Загральська Надія Олексіївна з середньою спеціальною освітою. В період  реорганізації , об’єднання шкільної і сільської бібліотек  очолювала  бібліотеку Кокора Віта Дм., фонд досяг 11516 примірників для 500 читачів.

С. Гута Костопільського району, Рівненської області

с.Гута- центр сільської ради, розташована за 32 км. від залізничної станції Малинськ, за 46 км. від районного центру  м. Костопіль.

             У книзі «Стара Волинь і Волинське Полісся» (Олександр Цинкаловський, т.1, стор. 252) читаємо: «Село Гуту заснував Яків Савицький, шляхтич з околиць Житомира, який прибув сюди на початку 18 ст. з п’ятьма синами». Після скасування кріпацтва, у 1868 році, та вирубки  навколишнього лісу, тут обживаються польські та німецькі переселенці. В1875 році поселення з назвою Майдан Гута стає реальністю, а вже в «Географічному словнику» (том 15, 1900) записане це поселення із новою назвою: «Гута Слобода, муніципалітет Степань». 

        Лише здогадуємося, що цю назву поселенню дало спорудження тут склоробного підприємства, адже німецьке «гютте» якраз і означає склоробну майстерню. Старожили підтверджують, що в Гуті діяло виробництво з виготовлення скляної тари. І належало воно німцеві. Також про це свідчать високі кургани поблизу Гути -  рукотворні горби насипані   з вільшаного попелу.

        На кінець 19 століття (1875 р.) мешкало 208 жителів. Уже в 1885 році сюди почали переселятися й заможні родини з Житомирщини. Вони купують землю поблизу Гути й засновують хутори Конотоп та Острівки.

         У 1912 р. французький  капіталіст  зацікавився багатими вільховими лісами Полісся. Посланці французького капіталу організували вирубку вільхового масиву та спалювання на попіл, останній відправляли за кордон як сировину для хімічної промисловості.  Потрібна була скляна тара для попелу. Почалося будівництво примітивної скловарні, яка виробляла пляшки. Скловарні печі називалися гутами. Ото ж населеному пункту, що став виростати поблизу, дали цю назву «Гута». Більшість селян, щоб вижити, стали працювати на заготівлях попелу на гутах. Цей  квітучий райський куточок був заселений в основному поляками.. Тому й не дивно, що Гута помітно відрізнялася від навколишніх поселень. Виросли в селі 4 склепи, два млини. Були в Гуті також Народний Дім, невеличкий ресторан, пошта, молочарня, пекарня, швейна майстерня, стадіон. Навчання велося тільки польською мовою у двохповерховій школі-семирічці, директор пан Гавенда. Навчалися  не лише гутянські діти, а й  з навколишніх сіл. Діяло Католицьке Молодіжне товариство, Стрілецька Стрілка, Об’єднання сільських Господинь, рільничий гурток, шкільна гарцерська організація, Дом людовий, працювала Каса Стефчика.  

     В селі знаходилася поліція коменданта Ружевського та представництво армії під керівництвом Коноверського. До армії записували місцевих жителів і навчали їх військової справи; вони відвідували також красень костьол. В селі появився ксьондз Антін Чабан. Між поляками мешкало близько 15 гебрайських  родин, які займалися торгівлею та ремеслом.

           Після 18 березня 1921 року, коли за Ризьким договором Рівненщина  відійшла до Польщі, розгорнулася тотальна полонізація земель і самого населеного пункту. Гута почала інтенсивно розбудовуватися.

       1922 року село відокремлене від Степанської парафії і створено власну.  Ксьондз  Чабан викупив Солоне болото у Міхала Савицького і почав будівництво грязелікарні. Так у тридцяті роки на основі лікувальної ропи та грязей постав санаторій  «Солоні Грязі». За короткий час побудували цегляне приміщення грязелікарні та більше десяти котеджів. Незабаром з’явився новий будинок  із вивіскою «Курорт Гута Степанська». Сюди на лікування приїжджали пани із Варшави, Любліна, Львова  та західно - європейських столиць. За одну ванну платили 3 злоти. Так у Гуті виріс курорт. Тут працювали висококваліфіковані медичні працівники з дипломами Варшавського та Ленінградського медичних закладів. Курортні будівлі росли на очах, а паралельно проводилося оздоровлення пацієнтів: і в нових  котеджах, і в пристосованих приміщеннях. Курорт мав 2 джерела мінеральних лужних вод із значним вмістом солі та заліза, радіоактивні та багаті поклади торфових грязей для ванн та компресів. Сюди приїжджали пани й панянки з  Варшави, Любліна, Львова.                                                         ,

        Після возз’єднання західних земель України, навчання в школі  велося українською мовою, а курорт перейшов у володіння народу.

         Прийшли страшні сорокові роки. Бої за Гуту тривали від 16 липня 1943 року по 19 липня 1943 року. Під час війни село  повністю спалене, за те що жителі брали участь у партизанському русі. У 1943 році створений загін самооборони. В тому ж  цьому році поляки залишили гутянські землі.

        З 1949 року Гута почала відроджуватися - заселялися українці з Рівненщини. Побудована  неповна середня школа. Організувався Степанський відгодівельний  радгосп, який мав дуже багато землі і займався  в основному розведенням ВРХ і свиней.

         У Гуті 8 травня 1965 року було відкрито пам’ятник односельчанам, які загинули на фронтах Великої  Вітчизняної війни.  Зусиллями селян  збудована церква. 

          В даний час  польська родина Горошкевичів наладила дружні стосунки із жителями Гути і разом  з ними проводиться робота по встановленню пам’ятних знаків та хрестів на честь загиблих жителів села під час збройного протистояння.

           На території встановлені  пам’ятні знаки:  на місці де був польський костел, на місці польського поселення та  на місці поховання.                                                                           

       Вихідцями з  села є такі відомі люди як: Морозько П.М. доцент медичних наук Державна академія ім. Мечнікова (Росія. м. Санкт-Петербург), П.Я. Велесик поет-лірик.

        На даний час у Гуті  налічується 305 дворів, 728 населення. На території села знаходиться сільська рада, зареєстровано 5 підприємців, 4 з яких надають торгівельні послуги,  магазин. Тут працюють загальноосвітня школа І-ІІІ ст., дитячий садок, відділення зв’язку, ФАП,  публічно-шкільна бібліотека  та сільський будинок культури.

       Підготувала  Лазарчук Наталія Павлівна, бібліотекар

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.

Велесик П.Я. Поліський фенікс:Гута: Проза.- Костопіль: Роса.-2012.- 220с.

Стежками легенд і переказів. Фольклорні топоніми Костопільщини./Упорядник А.Карп’юк.- Костопіль.- ЗАТ «Костопільська друкарня,2001.- С.13.

Пошук


Для користувачів
в бібліотеці діє зона Wi-Fi


Корисні посилання



















Сайт Звіздівської публічно-шкільної бібліотеки

Блог Мащанської публічно-шкільної бібліотеки

Блог Мирненської публічно-шкільної бібліотеки





Copyright MyCorp © 2017
Створити безкоштовний сайт на uCoz